Тарасова доля - то правда свята

                                       Щовесни, коли тануть сніги 

                             І на сонці просяє веселка.

                             Повні сил і живої снаги

                             Ми вшановуєм пам'ять Шевченка.

               Він був сином мужика і став володарем у царстві духа.

      Він був кріпаком і став велетнем у царстві культури.

      Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи           

      професорам і книжним ученим.

                              Кобзарем його ми звемо,

                            Так від роду і до роду:

                             Кожен вірш свій і поему

                             Він присвячував народу.  

   В похилій хаті, край села,

Над ставом, чистим і прозорим, 

Життя Тарасику  дала 

 Кріпачка-мати, вбита горем.

Минули дні, минули ночі, 

Літа пролинули як птах.

А ти живеш, наш син пророчий,

І будеш жити у віках.

                                        

                   Словом шани й любові тебе спом'янули

 І народи Вітчизни, народи-брати в буднях ім'я твоє не забули!

Ми чуємо, тебе, Кобзарю, крізь століття,

І голос твій нам душі окриля.

Встає в новій красі, забувши лихоліття, 

Твоя, Тарасе, звільнена земля!